Based on: Spanò, R., Kuruppu, S., Gomes, D., & Iacuzzi, S. (2026). Digital transformations in public sector accounting, auditing and accountability: Palliative or panacea? Journal of Public Budgeting, Accounting & Financial Management, 38(1), 1–16. https://doi.org/10.1108/JPBAFM-11-2025-0334
Journal: Journal of Public Budgeting, Accounting & Financial Management
Volume / Issue: 38(1), 1–16
Publication date: January 23, 2026
Special Issue: Digital transformations in public sector accounting, auditing and accountability
This article introduces a Special Issue on digital transformation in public sector accounting, auditing, and accountability. Its central question is deliberately sharp: does digitalisation offer a real solution to long-standing governance problems, or does it merely provide a temporary technological patch?
The authors frame this as a choice between digitalisation as a palliative and digitalisation as a panacea. A palliative can reduce symptoms, such as inefficiency, slow reporting, fragmented data, or weak monitoring. A panacea would go further: it would create sustainable improvements in accountability, transparency, public value, and democratic governance.
The article’s conclusion is cautious. Digital transformation is neither automatically good nor automatically harmful. Its effects depend on institutional readiness, governance capacity, ethical safeguards, system integration, and the ability of public institutions to redesign accountability rather than simply digitise old routines.
The article synthesises 11 empirical and comparative studies from different national and institutional contexts. These studies examine how digital technologies affect public sector accounting, auditing, and accountability.
The Special Issue is organised around five major themes:
This broad design makes the article useful because it does not reduce digitalisation to a technical issue. It treats digital transformation as an institutional and political process.
The findings are mixed and this is exactly the value of the article.
Digital tools can improve public sector accounting and auditing by increasing data availability, speeding up reporting, supporting real-time monitoring, and strengthening administrative coordination. In this sense, digitalisation can improve transparency and support better public management.
But the article is blunt about the limits. Digitalisation can also destabilise traditional accountability systems. When public decisions become mediated by platforms, algorithms, dashboards, automated systems, or fragmented digital infrastructures, accountability becomes harder to trace. It may become unclear who is responsible: the public official, the software provider, the platform owner, the algorithm designer, or the institution using the system.
The Special Issue also identifies major gaps in current research. The most serious silences concern ethics, democracy, platformisation, and digital twins. This matters because public sector digitalisation is not just about efficiency. It changes who controls information, who interprets data, and who can challenge decisions.
The article’s main contribution is its refusal to treat technology as a neutral solution.
Digitalisation can support accountability only when it is embedded in strong governance arrangements. Without clear rules, ethical standards, auditability, transparency of algorithms, and citizen-facing accountability mechanisms, digital tools may produce the appearance of control without real democratic oversight.
The strongest message is this: digitising accounting and auditing systems does not automatically improve public trust. In weak institutional settings, digital transformation can simply make old problems faster, less visible, and harder to contest.
For the EU-TRUST project, this article is directly relevant because it expands the discussion of audit, accountability, and public trust into the digital governance domain.
Ukraine’s alignment with EU standards in audit and financial governance cannot be limited to formal rules on auditor independence, rotation, and non-audit services. It must also address how digital tools are used in public financial control, audit documentation, procurement monitoring, risk assessment, and public reporting.
The Ukrainian context makes this especially important. Digitalisation can strengthen transparency and anti-corruption capacity. But if digital systems are introduced without proper audit trails, data governance, cybersecurity, ethical review, and public accountability, they may create new risks instead of solving old ones.
The lesson for EU-TRUST is clear: digital transformation should be treated as an accountability reform, not as an IT upgrade. Technology can support trust only when institutions remain responsible, decisions remain explainable, and citizens can still question how public money is managed.
На основі: Spanò, R., Kuruppu, S., Gomes, D., & Iacuzzi, S. (2026). Digital transformations in public sector accounting, auditing and accountability: Palliative or panacea? Journal of Public Budgeting, Accounting & Financial Management, 38(1), 1–16. https://doi.org/10.1108/JPBAFM-11-2025-0334
Журнал: Journal of Public Budgeting, Accounting & Financial Management
Том / випуск: 38(1), 1–16
Дата публікації: 23 січня 2026 року
Спеціальний випуск: Digital transformations in public sector accounting, auditing and accountability
Ця стаття відкриває спеціальний випуск, присвячений цифровій трансформації в обліку, аудиті та підзвітності публічного сектору. Її центральне питання сформульоване дуже точно: чи є цифровізація реальним вирішенням давніх проблем публічного управління, чи вона лише тимчасово маскує системні слабкості?
Автори розглядають цифровізацію у двох вимірах: як паліатив і як панацею. Паліатив може зменшити симптоми: неефективність, повільну звітність, фрагментовані дані, слабкий моніторинг. Панацея означала б значно більше: стале покращення підзвітності, прозорості, суспільної цінності та демократичного врядування.
Висновок авторів обережний. Цифрова трансформація не є автоматично позитивною або негативною. Її ефект залежить від інституційної готовності, якості врядування, етичних запобіжників, інтеграції систем і здатності публічних інституцій переосмислити підзвітність, а не просто перенести старі процедури в цифровий формат.
Стаття узагальнює 11 емпіричних і порівняльних досліджень із різних національних та інституційних контекстів. Вони аналізують, як цифрові технології впливають на облік, аудит і підзвітність у публічному секторі.
Спеціальний випуск структуровано навколо п’яти ключових тем:
Такий підхід є сильним, бо не зводить цифровізацію до технічного питання. Автори розглядають цифрову трансформацію як інституційний і політичний процес.
Результати неоднозначні, і саме в цьому цінність статті.
Цифрові інструменти можуть покращувати облік і аудит у публічному секторі: збільшувати доступність даних, пришвидшувати звітність, підтримувати моніторинг у реальному часі та посилювати координацію адміністративних процесів. У цьому сенсі цифровізація може підвищувати прозорість і якість публічного управління.
Але автори прямо показують і межі такого оптимізму. Цифровізація може дестабілізувати традиційні механізми підзвітності. Коли публічні рішення проходять через платформи, алгоритми, дашборди, автоматизовані системи або фрагментовану цифрову інфраструктуру, стає складніше визначити, хто саме відповідає за результат: посадова особа, постачальник програмного забезпечення, власник платформи, розробник алгоритму чи інституція, яка використовує систему.
Спеціальний випуск також виявляє суттєві прогалини в наявних дослідженнях. Найсерйозніші з них стосуються етики, демократії, платформізації та цифрових двійників. Це важливо, бо цифровізація публічного сектору стосується не лише ефективності. Вона змінює те, хто контролює інформацію, хто інтерпретує дані та хто може оскаржувати рішення.
Головний внесок статті полягає в тому, що вона не трактує технології як нейтральне рішення.
Цифровізація може підтримувати підзвітність лише тоді, коли вона вбудована в сильні механізми врядування. Без чітких правил, етичних стандартів, можливості аудиту цифрових систем, прозорості алгоритмів і механізмів громадського контролю цифрові інструменти можуть створювати видимість контролю без реального демократичного нагляду.
Найсильніший висновок такий: цифровізація систем обліку й аудиту не гарантує зростання суспільної довіри. У слабкому інституційному середовищі цифрова трансформація може просто зробити старі проблеми швидшими, менш видимими і складнішими для оскарження.
Для проєкту EU-TRUST ця стаття є безпосередньо релевантною, оскільки розширює дискусію про аудит, підзвітність і суспільну довіру в напрямі цифрового врядування.
Наближення України до стандартів ЄС у сфері аудиту та фінансового врядування не може обмежуватися лише формальними правилами щодо незалежності аудитора, ротації та неаудиторських послуг. Воно також має охоплювати те, як цифрові інструменти використовуються у державному фінансовому контролі, аудиторській документації, моніторингу закупівель, оцінці ризиків і публічній звітності.
Для України це особливо важливо. Цифровізація може посилити прозорість і антикорупційну спроможність. Але якщо цифрові системи впроваджуються без належного аудиторського сліду, управління даними, кібербезпеки, етичної оцінки та публічної підзвітності, вони можуть створити нові ризики замість вирішення старих проблем.
Урок для EU-TRUST чіткий: цифрову трансформацію потрібно розглядати як реформу підзвітності, а не як ІТ-оновлення. Технологія може підтримувати довіру лише тоді, коли інституції залишаються відповідальними, рішення залишаються пояснюваними, а громадяни зберігають можливість контролювати, як управляються публічні кошти.
