Агролісівництво як інструмент відновлення деградованих сільськогосподарських ландшафтів України: від політики ЄС до практичних рішень
Ключовий висновок
Агролісівництво та захисні лісові насадження можуть відігравати важливу роль у відновленні деградованих сільськогосподарських ландшафтів України, підвищенні їхньої стійкості до зміни клімату та збереженні біорізноманіття. Саме тому EU-LANDLINK поєднує вивчення політик Європейського Союзу із практичними питаннями відновлення земель, створення й збереження захисних лісових насаджень та сталого управління агроландшафтами.
Основою такого підходу є European Green Deal, та EU Forest Strategy for 2030. Вони формують європейську рамку, в якій кліматична нейтральність, відновлення екосистем, збереження біорізноманіття та стале використання природних ресурсів розглядаються як взаємопов’язані завдання.
Чому ця тема важлива?
Для України ця проблема має особливе значення, враховуючи наслідки клімату та деградацію земель. У цьому контексті захисні лісосмуги мають розглядадитися не лише як насадження дерев, а як елемент агроландшафту, здатний підтримувати біорізноманіття, захищати ґрунти, впливати на водний режим і формувати екологічні коридори.
На рівні України також діють спеціальні Правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, розташованих на землях сільськогосподарського призначення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 650. Документ регламентує заходи щодо утримання таких насаджень та спрямований на підтримання їх стійкості, продуктивності й захисних функцій.
Європейський політичний орієнтир
European Green Deal визначає перехід до кліматично нейтральної, ресурсоефективної та конкурентоспроможної економіки. Європейський Союз закріпив ціль досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року та скорочення чистих викидів парникових газів щонайменше на 55% до 2030 року порівняно з 1990 роком. У цій політиці відновлення природи та природні поглиначі вуглецю є важливими складовими кліматичних дій.
Особливе значення для EU-LANDLINK має EU Forest Strategy for 2030. Вона спрямована на покращення кількості та якості лісів ЄС, посилення їх захисту, відновлення та стійкості. Стратегія прямо пов’язана з European Green Deal та EU Biodiversity Strategy for 2030 і визнає багатофункціональну роль лісів для клімату, біорізноманіття, економіки та розвитку сільських територій.
Важливими напрямами є відновлення та збільшення площі біорізноманітних лісів, стратегічний моніторинг, збір даних, розвиток компетентностей та висадження щонайменше 3 млрд додаткових дерев у ЄС до 2030 року з дотриманням екологічних принципів.
Поточний стан проблеми
Стан агролісівничих і захисних деревних елементів у сільськогосподарських ландшафтах України сьогодні визначається поєднанням кількох проблем: кліматичного стресу, старіння та деградації насаджень, недостатнього системного догляду, фрагментації ландшафтів, наслідків воєнних дій і складності довгострокового управління такими об’єктами.
Значна частина захисних лісових насаджень в Україні перебуває у занедбаному стані; частина насаджень уже перевищила оптимальний вік, а окремі смуги через кліматичні зміни частково або повністю всихають і втрачають свої захисні функції.
Проблема є ширшою, ніж стан окремих лісосмуг. Українські агроландшафти потребують переходу від часткового догляду за деревами та чагарниками до системного управління, де захисні насадження розглядаються як частина інфраструктури сталого землекористування. Чинні Правила утримання та збереження полезахисних лісових смуг, затверджені Кабінетом Міністрів України, створюють нормативну основу для їх догляду, однак на практиці залишається потреба у регулярній інвентаризації, оцінці стану, відновленні деградованих ділянок і довгостроковому моніторингу.
Додатковим системним фактором є зміна клімату. У 2026 році Державне агентство лісових ресурсів України повідомляло, що загальна площа всихання насаджень у лісах підприємств його сфери управління станом на 1 липня становила 247,4 тис. га. Ці дані не стосуються безпосередньо всіх полезахисних лісосмуг України, але вони добре ілюструють загальний масштаб кліматичних і біотичних ризиків для деревних насаджень.
Війна ще більше ускладнює ситуацію. За даними Держлісагентства, майже третина українських лісів зазнала різного ступеня пошкоджень унаслідок повномасштабної агресії, а близько 450 тис. га лісових територій залишаються забрудненими вибухонебезпечними предметами. Це обмежує доступ до територій, інвентаризацію, догляд, моніторинг і відновлювальні роботи. Хоча ці цифри стосуються лісового фонду загалом, вони показують, у якому безпековому контексті сьогодні відбувається відновлення природних і агролісівничих систем.
Поточна ситуація в Україні також характеризується суперечністю між двома процесами. З одного боку, частина захисних насаджень деградує або втрачає функціональність. З іншого — на покинутих сільськогосподарських землях відбувається природне самозалісення. У 2026 році Міністерство економіки та довкілля повідомляло про понад 1 млн га самосійних лісів, які перебувають у своєрідній «сірій зоні» землекористування. Це створює потенціал для збільшення лісистості й відновлення екосистем, але водночас потребує правового врегулювання та стратегічного планування.
Отже, ключова проблема полягає не просто у недостатній кількості дерев у сільськогосподарському ландшафті. Йдеться про втрату функціональності агролісівничих систем: частина існуючих насаджень старіє або деградує, нові системи створюються несистемно, а управлінські рішення часто не інтегрують одночасно кліматичні, ґрунтові, біорізноманітні та економічні цілі.
Що показує європейський досвід агролісівництва?
Європейський досвід показує, що агролісівництво доцільно розглядати не як вузьку технологію «вирощування дерев на полі», а як багатофункціональну систему землекористування, яка поєднує сільськогосподарське виробництво з екологічними функціями. У європейських дослідженнях до агролісівничих практик відносять, зокрема, полезахисні смуги, живоплоти, вітрозахисні насадження, прибережні буферні смуги, дерева на пасовищах, alley cropping та силвопасовищні системи. Найкраще вивченими в Європі є саме лінійні деревні елементи — hedgerows, shelterbelts і windbreaks.
Систематичне картування доказів, опубліковане у 2022 році, охопило 585 первинних досліджень із 31 країни. У європейській частині вибірки найбільша концентрація досліджень стосувалася живоплотів, полезахисних і вітрозахисних насаджень. Основна маса доказів стосується регулюючих екосистемних послуг — стану ґрунтів і води, забезпечення середовищ існування для біорізноманіття, регулювання потоків речовин і накопичення вуглецю. Це означає, що екологічна користь агролісівничих систем у Європі має значно ширшу доказову базу, ніж їх прямий вплив на доходи домогосподарств чи соціальний добробут.
Водночас європейський досвід не підтверджує спрощеного підходу, за якого будь-яке введення деревної рослинності автоматично забезпечує позитивний результат. Ефект залежить від типу системи, просторової конфігурації, ґрунтово-кліматичних умов, порід дерев, агротехніки та цілей землекористувача. Саме тому дослідницький проєкт AGFORWARD працював із різними типами агролісівничих систем і понад 40 групами стейкхолдерів у Європі, поєднуючи польові випробування з участю фермерів і практиків. Такий підхід показав важливість адаптації рішень до місцевих умов, а не механічного копіювання окремої моделі.
Окремий урок ЄС стосується бар’єрів упровадження. Дослідження сприйняття агролісівництва серед європейських фермерів, землевласників, консультантів, науковців і природоохоронців показують, що рішення про впровадження залежать не лише від очікуваних екологічних переваг. Важливими є економічна доцільність, складність управління, довгий горизонт окупності, доступ до знань, консультаційної підтримки та передбачуваних правил. Саме тому європейська практика дедалі більше зміщується від простого «просування агролісівництва» до створення систем підтримки, які зменшують ризики для землекористувача.
Це добре видно у сучасній Спільній аграрній політиці ЄС. У CAP 2023–2027 агролісівництво прямо включене до переліку практик, які можуть підтримуватися через eco-schemes. Логіка така: фермер отримує підтримку не лише за виробництво продукції, а й за надання суспільних благ — збереження природних ресурсів, поліпшення стану ґрунтів, води, ландшафтів і кліматичної стійкості.
Для ґрунтів ця політика особливо показова: Європейська Комісія прямо відносить agroforestry до практик, що можуть сприяти поліпшенню структури ґрунту та накопиченню органічної речовини. Для води агролісівництво також розглядається як одна з практик, здатних покращувати водоутримувальну здатність ґрунтів і підтримувати більш стале водокористування. Agriculture and rural development
Водночас європейська доказова база виявляє важливу прогалину: набагато краще досліджені біофізичні та екологічні результати, ніж довгострокові соціально-економічні наслідки. Систематичний огляд показав, що 98% включених досліджень оцінювали екосистемні послуги, тоді як аспекти добробуту людей були представлені значно слабше. Це важливий сигнал для політики: ефективна програма агролісівництва має оцінювати не лише екологічний ефект, а й витрати фермера, окупність, продуктивність, ризики та організаційні бар’єри.
Сучасні європейські дослідження підтверджують іще одну тенденцію: інтерес до агролісівництва швидко зростає, але економічні та поведінкові аспекти впровадження досі досліджені гірше за екологічні. Огляд літератури ЄС за 1984–2025 роки показав, що 42% проаналізованих публікацій були опубліковані лише у 2021–2025 роках, а найбільше досліджень зосереджено в Іспанії, Італії, Португалії, Німеччині та Франції. Основний фокус — екосистемні послуги; економічні питання і погляди стейкхолдерів залишаються менш представленими.
У підсумку європейський досвід дозволяє зробити кілька аналітичних висновків. Агролісівництво найбільш ефективне тоді, коли воно інтегроване у ширше планування ландшафту, а не реалізується як ізольована посадка дерев; коли екологічні вигоди поєднані з економічними стимулами; коли фермер має доступ до консультацій, прогнозування та інструментів підтримки рішень; і коли ефекти оцінюються на довгому часовому горизонті. Для України це означає, що відновлення полезахисних насаджень і розвиток агролісівництва доцільно будувати не як окрему лісогосподарську кампанію, а як частину політики сталого управління землями, кліматичної адаптації та підтримки фермерів.
